воскресенье, 2 июля 2017 г.

Вистава «Вій» як міф сучасності

На закриття театрального сезону у Чернігівському драмтеатрі підготували для глядачів вибухову суміш: гоголівську виставу «Вій» за п’єсою Наталі Ворожбит у постановці Андрія Бакірова.

Докудрама «Вій» — це гостра сатира, радикальна іронія, відверта критика, потужний філософський контекст і оголена правда про особливості української ментальності, культури, поведінки, світосприйняття.

Вистава безпрограшна. Завдяки влучним алюзіям, натякам, апеляції до базових моделей соціальних комунікацій провокує на розшифровку закодованих меседжів. З іншого боку, дотепні жарти, наближені до глядача, віртуозна гра акторів роблять «Вій» виставою, цікавою для масової аудиторії. Навіть попри відхід від класичної інтерпретації гоголівської історії та сценарний текст епохи постмодерну, постановка красива, влучна, високоякісна. А це не лишає байдужим нікого.

«Вій» — репрезентативна складова сучасності


Друга сцена вистави дуже потужна, фактично задає вектор подальшого інтерпретаційного руху. Починається вона з цитати Ролана Барта про роль міфу у формуванні образу дійсності. Подальші сцени підтверджують сказане, підтягуючи не лише давньоукраїнські містичні міфи, а й сучасні, які краще назвати стереотипними моделями. При цьому додаються реальні історії українського народу: голод, війна і т.д. У сукупності ці речі не просто складаються у загальну картину «Вія», а трансформуються в пряму репрезентацію чинного стану речей українського середовища.



Міфи про русалок, мавок, відьом, чаклунів, церковні обряди — це те, що формувало уявлення про світ наших предків.

Голодомор і злочини, які він провокував (негласне, але найголовніше табу цивілізованого суспільства — канібалізм), війна, політична складова якої була чужа для звичайного громадянина із сільської місцевості, — це те, що дійсно було.


«Продавання нирки», аби заробити; металопластикові вікна як символ достатку, замкнуте коло господарювання як обов’язковий ритуал — ті моделі, які, грубо кажучи, формують сучасне сприйняття дійсності.

І всі ці важливі речі подані легко, весело, а головне — ефективно та ефектно.

Іронія як спосіб актуалізації проблемних питань


Крім того, у виставі порушуються досить нагальні питання. Зокрема мовне. Важливі підтексти: як українська сприймається у світі та чи існує літературна мова у повсякденному вжитку?

Інша проблема, яка також культивується у виставі, — безперспективність українського села. Питання нагальне і торкається соціальної та економічної політики держави.

Але найпринциповіша ідейна складова «Вія» стосується саме ментальності, способу мислення пересічної особи. Можна навіть сказати, що частково присутня апеляція до шаблонного висловлювання: «Чому бідні, бо…».

Більш примітивні, але не менш актуальні аспекти побуту також розкриті: пиятика, легковажний спосіб життя, манера поведінки.

У сукупності «Вій» — це відтворення того, як іноземці бачать Україну. І цей міф набагато страшніший за будь-яку містику.

Власне, сам «Вій» на сцені так і не з’явився, проте в контекстах він є головним героєм вистави. Вистава має вагу не стільки як якісний театральний продукт для перегляду, скільки як гостра сатира сучасності, суспільних тенденцій та українського світосприйняття. Фактично, вона має відкрити очі глядачам на речі, які варто змінювати. На нові рівні мислення, до яких не завадить піднятися.

Діна ВОНГ
Фото автора

Комментариев нет:

Отправить комментарий