среда, 3 мая 2017 г.

Як «корочку» перетворити на знак якості

Для більшості пересічних українців подія, яка відбулася в Києві 20–21 квітня, пройшла непоміченою. Між тим у журналістській спільноті ХІV з’їзд Національної спілки журналістів України (НСЖУ) жваво обговорювали. Адже на з’їзді обирали нового голову спілки, і за посаду точилася справжня боротьба. Якій, до речі, передувало багатомісячне протистояння між людьми, наближеними до в.о. голови спілки Сергія Томіленка, та деякими секретарями спілки на чолі з відомим медіа-юристом Тетяною Котюжинською.

До слова, за результатами голосування переміг Сергій Томіленко.

— Головною інтригою з’їзду було саме обрання голови НСЖУ, — розповідає Олександр Назаренко, делегат з’їзду та новообраний голова Чернігівської обласної організації НСЖУ. — По різні боки барикади опинилися Сергій Томіленко та секретарі НСЖУ, зокрема юрисконсульт НСЖУ Тетяна Котюжинська. Атмосфера на з’їзді була дуже напруженою. Неприємно було те, що відвертої і щирої дискусії не вийшло. Урешті-решт питання постало таким чином: якщо перемогу отримує Сергій Томіленко, у спілці нічого не зміниться, вона залишиться такою, якою є зараз. Якщо оберуть Олександра Бухтатого, який був головним конкурентом С. Томіленка, то зміни будуть (Ред. — О. Бухтатий наразі працює головним консультантом Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації Президента України). А те, що зміни назріли, не викликає жодних сумнівів, адже зараз спілка є просто якимось рудиментом радянських часів. Треба піднімати її престиж, щоб посвідчення члена НСЖУ було не просто «корочкою», а знаком якості журналіста.

Хоча в ідеалі хотілося б, щоб робота спілки не залежала від прізвища очільника. Щоб НСЖУ нарешті відбулася як реальна громадська сила, яка здатна захистити і права окремого журналіста, і свободу слова в країні загалом.

— Олександре, як вважаєте, якою буде тепер співпраця Києва із регіональними осередками спілки?

— Хочу вірити, що ці виборчі пристрасті не впливатимуть на подальшу роботу, і розкол, а він є і це було чути у виступах на з’їзді, поглиблюватися не буде. Зазначу, що, наприклад, західні області голосували за О. Бухтатого, ставлячи питання і російської мови, і співпраці спілки із Союзом журналістів Росії. Черкаська, Запорізька, Харківська області підтримували С. Томіленка, хоча й зі східних областей були запитання, наприклад, щодо господарської діяльності спілки. Але хочу вірити, що з боку новообраного голови не буде «репресій» щодо тих, хто голосував проти його кандидатури. І що нове-старе керівництво зробить усе, аби прибрати цей розкол і у виконавчих органах, і на місцях, у регіонах.

— А якщо уявити, що «помиритися» не вдасться. Буде створюватися альтернативна спілка?

— Сподіватимемося, що все налагодиться. А альтернатива, на думку того ж Томіленка, вже існує. Це Національна асоціація українських медіа, правління якої я очолюю. Хоча вона ініціювалася не як альтернатива, а як організація, що крокує поруч зі спілкою і допомагає вирішувати бізнесові та фінансові проблеми, перш за все, у реформованих у рамках закону ЗМІ. На жаль, нас не почули. Але я вважаю, що створення подібних об’єднань не може викликати якусь тривогу. У нашій області діє Асоціація регіональних ЗМІ. Подібні організації працюють у Сумській, Рівненській, Черкаській, Харківській областях. Навпаки, вони слугують об’єднувальним фактором.

— Якою ви бачите роботу Чернігівської обласної організації НСЖУ?

— Для початку я хочу розібратися зі справами, з’ясувати потенціал нашої організації, а потім уже планувати роботу. До речі, із залученням абсолютно всіх членів НСЖУ — хотілося б об’єднати і районних журналістів, і міських. Адже єдиною журналістською громадою можна зробити набагато більше: і відстояти права журналістів та редакцій в суді, і поновити на роботі незаконно звільнених, і допомогти знайти спільну мову з чиновниками. Особливо це актуально у світлі закону про роздержавлення. Адже зараз відбуваються настільки його грубі порушення, що доводиться втручатися і допомагати редакціям захищати свої права. На жаль, і в нашій області є такі приклади, коли норми законодавства існують, але ігноруються навіть у суді.

— Дійсно, закон не дуже досконалий і потребує внесення певних змін. У першу чергу, це стосується майна редакцій, оренди приміщень, укладання договорів на висвітлення діяльності органів влади тощо. Чи будуть ці зміни?

— Можу з упевненістю сказати: так. У Києві над цим працює робоча група, у складі якої і медіа-юристи, і нардепи. Уже є багато напрацювань. Сподіваюся, незабаром результати цієї роботи будуть подані до парламенту.

— Ви давно працюєте в медійному просторі Чернігівщини. Як вважаєте, чи все в нас гаразд із журналістськими стандартами чи навіть більше — із журналістською етикою?

— Якби я сказав, що в нас усе гаразд, то була б неправда. Проблеми є. Із тією ж «джинсою», з однобічним висвітленням… Але з іншого боку, гроші редакціям якось потрібно заробляти. Якщо рекламодавець наполягає не маркувати матеріал, і справа виглядає так: або газета друкує, або втрачає клієнта, звичайно, більшість погоджується. Тож насправді ми заручники ситуації. Я завжди дотримуюся такої думки, що 90% провини за «джинсу» лежить на не доброчесних замовниках.

У цій сфері важливе саморегулювання. Тому маю ідею створити при нашій обласній журналістській організації щось на кшталт комісії з журналістської етики. Недавній випадок із побиттям дівчини в Чернігові, коли розгорнулася ціла дискусія щодо того, чи можна було оприлюднювати прізвища неповнолітніх, показав, що такий орган потрібен. Висновок комісії міг би розставити крапки в професійній дискусії.

— Чи порушуються на Чернігівщині права журналістів?

— Справа навіть не стільки в порушенні прав (хоча цього не можна допускати), скільки в безкарності тих, хто ці права порушує. У більшості випадків подібні справи навіть не доходять до судів, а якщо й доходять, то дочекатися рішення складно. Яскравий приклад — випадок із побиттям відомого чернігівського журналіста Владислава Савенка.

Мені відомі випадки погроз журналістам, коли їх примушують займатися самоцензурою або не займатися якимось розслідуванням чи не друкувати певні матеріали. Така ситуація типова не тільки для нашої області. Тут важливо налагоджувати співпрацю і з правоохоронними органами — поліцією, прокуратурою. Потрібно більше співпрацювати з міжнародними організаціями, і це вже завдання НСЖУ — примушувати владу чути журналістів.

— До речі, як ви оцінюєте відкритість чернігівської міської влади до журналістів?

— Не назвав би міську владу закритою, але проблеми в цій сфері є. Я так розумію, що ви маєте на увазі недавню ситуацію з медійниками «ЧеЛайну»? На жаль, влада часто намагається відсторонитися від журналістів, яких вважає не лояльними до себе. Але ж журналіст і не має любити владу. Його головне професійне завдання — контролювати чиновників, критикувати їх, доносити суспільству правдиву інформацію, як насправді працюють «слуги народу». Одночасно налагоджувати комунікацію, надавати ту інформацію, яка цікава суспільству, а не займатися відписками, — це в інтересах самої влади. Маю надію, що у владних кабінетах урешті-решт це зрозуміють.

— Будемо сподіватися, влада вас почує.

— Будемо сподіватися!


Довідка


Олександр Назаренко — головний редактор менської газети «Наше слово», керівник інформаційного проекту «Час Чернігівський».

Голова Всеукраїнської громадської спілки «Національна асоціація українських медіа» (НАУМ). Нещодавно обраний головою Чернігівської обласної організації Національної спілки журналістів України.

Алла ПРИМА

Комментариев нет:

Отправить комментарий