среда, 10 мая 2017 г.

Психологія проти жорстокості: як убезпечити дітей від ризикованої поведінки

Суїцидальні ігри, вияви агресії, обрання ризикованої моделі поведінки — це лише результати певних психологічних процесів. Перед безпосереднім вчинком завжди є низка факторів, які його спровокували. Тому поки суспільство сконцентроване на аналізі конкретного випадку, психологи радять придивитися до своїх дітей, обговорити з ними їхні проблеми та переглянути власну поведінку й погляди на виховання.


Боротьба проти насильства — це теж насильство


Світлана Ющенко, психолог, керівник Центру психологічно-соціальної допомоги «Ресурс», зазначає, що саме формулювання «боротьба» краще замінити на «нульову толерацію до насильства». Крім того, суспільством має засуджуватися окремий вчинок чи поведінка в певній ситуації, а не тільки особа, яка його вчинила. Особливо, якщо йдеться про підлітка. Насправді налагоджена родинна комунікація, довіра, взаємоповага та розуміння можуть попередити безліч ризикованих кроків.


Замінити дитину, отримати іншу


Наразі ж після відомого всім інциденту батькам радять звертатися до психологів у випадку виникнення підозр щодо ризикованої поведінки дитини. Однак пильність до психологічного здоров’я, так звана психологічна культура в нашій країні не набула такого поширення, як у країнах Європи та США. Проте поступово українці приходять до розуміння важливості цього питання та відкидають усталені стереотипи. Про це зазначає Інга Суботіна, гештальт-терапевт, психолог-консультант. За її словами, до неї звертаються звичайні люди, щоб, наприклад, визначити свою готовність до створення родини, проаналізувати недоліки своєї поведінки тощо. Ходять і з дітьми. Але що цікаво: батьки приводять своїх нащадків для того… щоб їх перевиховати. Дорослі прагнуть нав’язати певну модель поведінки чи примусити бути слухняними та дисциплінованими. У таких випадках виникає потреба працювати безпосередньо з батьками, аніж із дитиною. Адже, як зазначають психологи, головне — партнерські принципи спілкування і ненав’язування своїх вимог.


Поговорити-побалакати


У процесі обговорення інциденту з побиттям обурення було спрямоване й на шкільних психологів. Ті ж, у свою чергу, зазначають про недостатню кількість часу на роботу з дітьми: працювати доводиться на перервах. Дійсно, школярі дуже завантажені. Тим паче, що для їхніх батьків принципові саме програмні предмети, а не всілякі години спілкування з психологом.

Оскільки тема психологічного здоров’я підлітків нарешті актуалізувалася, працівники навчальних закладів взяли на озброєння новий курс «Організація роботи з розв’язання проблеми насильства у школі». Він включає комунікативну складову, учить спілкуватися, слухати, говорити, акцентує увагу на відповідальній поведінці. Тетяна Чала, директор Центру практичної психології і соціальної роботи Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. К.Д. Ушинського, радить класним керівникам та психологам ознайомитися з ним і впроваджувати у свої навчальні програми.

Однак є деякі нюанси. Як донести ці відомості так, аби діти їх почули? Олена Пономаренко, керівник школи інноваційної освіти «Rainbow», зазначає, що сучасна молодь сприймає інформацію по-новому. Для підлітка принципово знати, де і як він зможе застосувати набуті знання. Якщо відповіді на це питання він не знаходить, свою увагу він переключає на гаджети. До речі, в режимі онлайн дитина часом учиться набагато ефективніше — адже сама обирає питання для дослідження. Тому різноманітні вебінари, ролики в Ютубі нерідко виграють у класичних методів викладання.

Донести певний меседж до молоді все ж реально: «Сучасне покоління — це не те покоління, якому не можна нав’язати авторитет. Його здобути можна через залучення. Викладач має бути учасником процесу, навчатися разом із дітьми», — коментує Олена Пономаренко. Крім того можна обрати модель гри або партнерську стратегію комунікації. Варто бути готовим, що учень сам може критикувати наставника. Іноді доцільно вдатися до того, аби певне повідомлення транслював «свій» — представник вікової аудиторії чи культиватор певної теми.

Щоправда, такі інновації йдуть у розріз із залишками радянського методу шкільного виховання.

Як долучити дитину у друзі? Декілька порад щодо налагодження родинної комунікації



  1. Цікавитися віртуальними інтересами підлітка. Подивитися його улюбленого відеоблогера, наприклад, а потім обговорити контент. Початок спілкування на тему інтересів — це перший крок до налагодження довірливих та дружніх зв’язків.
  2. Попросити дитину допомогти адаптуватися в мережі. Нерідко підлітки із захватом реєструють свої батьків у соціальних мережах, додають у друзі, потім діляться дописами. Головне — не порушувати меж приватності, а тактовно пропонувати розповісти, що і як.
  3. Організувати правильне дозвілля. Якщо дитина схильна до агресії, її енергію варто перенаправити в мирне русло. Це може бути басейн, важка атлетика. Або східні бойові мистецтва, де культивується ідея захисту, а не нападу, розвиток не лише тіла, а й світогляду.
  4. Демонструвати бажану модель поведінки на власному прикладі. Якщо батьки обговорили з дитиною негативні аспекти жорстокості та насилля, а потім пересварилися між собою, така бесіда зведена нанівець.
  5. Виявляти розуміння і концентруватися на вчинку. Одна з ключових фраз: «Я засуджую не тебе, а те, що ти зробив». Перш за все, необхідно розібратися в ситуації, вислухати аргументацію дитини.
  6. Не «залюблювати» дітей. Надмірний вияв любові може призвести або до формування ситуації вседозволеності, або до вияву жорстокості як спроби довести свою самостійність.


А яка думка європейських психологів?


В одній із швейцарських шкіл спеціалісти спілкуються спершу із дитиною, а потім запрошують на зустріч батьків. Зазвичай це відбувається або у випадку переводу до нового начального закладу, або якщо учень своєю поведінкою вказує на наявність проблеми. Дивляться у корінь, а не тільки на результат. Тому часто психологи звертаються саме до дорослих із наполегливою рекомендацією змінити свої погляди на виховання нащадків.

Руйнування батьківських стереотипів по-європейськи


1. Слухняність – не завжди добре. Із батьківської позиції ідеальна дитина та, яка слухається старших в усьому. Проте це може обернутися тим, що в майбутньому людина залежатиме від думки матері/батька, суспільства; не зможе приймати рішення самостійно. Є й інший сценарій – дитина просто буде імітувати слухняність, вдаючись до обману.

2. Коли дитина легко опановує все, у майбутньому вона може зіштовхнутися зі складністю вибору. Батьки дуже тішаться, коли син або дочка досягають успіхів в усьому (до речі, нерідко звертаючи увагу на оцінки, а не на набуті знання). Шкільна програма – поверхова. Тож дитині може бути цікаво все і сконцентруватися на чомусь одному буде складно. До того ж виникає висока вірогідність обрати не «свою галузь».

3. Лідер має бути за покликанням, а не за потребою. Інша батьківська радість – коли дитина завжди є центром уваги, має авторитет у класі. Але варто розуміти, що і в майбутньому людина буде шукати схвалення інших, робитиме все для підтримання своїх лідерських позицій. При цьому, власні почуття та бажання відсуватимуться на задній план.

4. Професію має обрати людина, а не родина. Європейські сім’ї дуже цінують «професійну династійність». Тож коли настане час для вибору діяльності, батьки нав’язуватимуть дитині свою професію, не беручи до уваги навички та таланти. Психологи наполягають на тому, що від передавання фаху із покоління у покоління варто відійти, якщо психологічне здоров’я дитини є пріоритетним.

5. Читання – в міру. Батьки радіють, коли їх діти багато читають. Однак є ризик замкнутості на ілюзіях та фантазіях. Потрібно сконцентрувати дитину не лише на процесі освоєння нової інформації, але й на пошуках шляхів її практичного використання.

Діна ВОНГ

Комментариев нет:

Отправить комментарий