среда, 26 апреля 2017 г.

Дві історії вірменського життя на сцені «Чернігівського відлуння»

 Четвертий фестивальний день був суто жіночим. Дві талановиті жінки розповідали  складні життєві історії. Дві чимось схожі сповіді, дві драми жіночого життя. Кохання, почуття, людська жорстокість, ненависть.

Одна актриса  розповідала  свою непросту долю, інша  -  історію жінки, яка пережила страшні часи вірменко-азербайджанського конфлікту, про який ми майже нічого не знаємо. На жаль, історія нікого нічого не вчить. І ми сьогодні інколи відчуваємо те, що пережили вірмени  у 90 роках минулого століття.  

Театральний день подарував шалені емоції та  непрості роздуми про страшні протистояння людей . Час згадати, що всі ми живемо на планеті Земля і  лише Бог має право розпоряджатися життям людей.

Оголена душа Сусанни Багдасарян - Фліс
     

Свою сповідь вірменська актриса Сусанна Багдасарян - Фліс назвала « Я жити хочу». Життя для неї — театр, можливість займатися улюбленою справою. Її акторська кар’єра є важкою дорогою до Олімпу.

У постановці йдеться про тяжкі часи 90-х, коли людям було не до театру і Вірменія, де жила актриса не виняток. Для талановитого  актора потреба у творчості як ковток свіжого повітря: без нього не має життя, лише існування. Пані Сусанна зі сцени розповідає про невдале кохання, коли двоє людей не розуміють одне одного і це теж стає кроком до депресії. Розрив відносин, втеча від себе, від проблем до Франції. Але й там актриса  не знаходить душевного спокою. Пошуки роботи, незнайома мова, звичаї. Знов пошуки  себе.

За словами пані Сусанни, життя в еміграції — важкий іспит на виживання. Твоя душа розділена навпіл — ти не потрібен чужій країні, рідній ти не потрібен теж. Сьогодні вона живе у Франції,інколи грає на професіональній сцені. Хотілось б більше. Тут в неї чоловік родина.

У Вірменію повертатися не збирається, але мріє грати рідною мовою для свого глядача. Як власне і сталося у Чернігові. До речі, подивитися виставу прийшло багато представників вірменської  діаспори. Вони розуміли повністю те, про що розповідала Сусанна. Інші ж глядачі швидше здогадувалися, про що йшлося. Але гра актриси була настільки емоційною, настільки відвертою, що її почуття передавалися  кожному у залі.

Актриса у захваті від фестивалю, їй  сподобалася тепла дружня атмосфера. Чернігів заволодів її серцем і вона мріє повернутися знов.        

Шокуюча  правда Олени Дудич 



Вечірня вистава четвертого фестивального дня завершилася ще однією жіночою сповіддю.

На цей раз її розповіла Олена Дудич, добра знайома чернігівському глядачеві актриса з Білорусі. У минулому році вона знайомила глядача із трагічною долею Едіф Піаф. І ось нова робота чудової актриси.

«Маргарита і Абульфаз» — моновистава за новелою Нобелевської лауреатки Світлани Алексієвич. Ми майже нічого не знаємо про вікове  протистояння вірмен та азербайджанців, яке  час від часу приводить до відкритого конфлікту між народами.

Відверто скажу, страшно було  навіть чути жахливу правду про те, до чого може привести ненависть людей. Чому виникає така ворожнеча між представниками різних національностей, кому це вигідно? Вистава не дає відповідей на ці питання, але попереджає до чого це може привести.  Людина втрачає людське обличчя, втрачає розум; вона вбиває дітей, жінок, руйнує, спалює будинки.

Олені Дудич вдається передати весь трагізм історії кохання вірменської дівчини та азербайджанського хлопця.  Сучасні Ромео і Джульєтта пережили щастя справжніх почуттів, які намагаються всіма силами зруйнувати обидві сторони. Наприкінці вистави актриса запитує: «Чи вірите ви у мою сповідь?».  Повірити у цю жахливу, гірку правду складно. Та саме вона повинна навчити людей бути перш за все людьми. Без національності, віросповідань, місця проживання, тощо.

Браво актрисам!!!

Марта ЄЛІСЄЄВА
Фото з сайту Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім.. Т. Г. Шевченка 



Комментариев нет:

Отправить комментарий