среда, 8 марта 2017 г.

Блог у стилістиці Фейсбук: Я думаю про… 8 БЕРЕЗНЯ, ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ ТА ЖІНОЧУ СОЛІДАРНІСТЬ

Погодьтесь, 8 березня – черговий та ефективний спосіб сегментувати суспільство. Доречно це саме в поточний момент чи ні, не так важливо. Важливо, що червоний прапор комуністичної тематики ще довго залишатиметься актуальним для української аудиторії. Бо вона чимось схожа на бика: коли махають перед носом червоною ганчіркою, хочеш не хочеш, а стаєш агресивним.

Дискусії про роль декомунізації, історичне підґрунтя свята, його смисл і необхідність вихідного доходять до крайнощів гендерної рівності. А це питання дуже складне, особливо для нашої ментальності.

Cause we are living in a material world


Роками так склалося, що чоловіки дарують жінкам на 8 березня подарунки. Із феміністичного погляду, це не доречно. До чого тут, мовляв, права жінок. Але давайте відверто: чи всі українські жінки феміністки?

Ще одна популярна думка, що демонструвати свою любов чоловік має щодня. Добре, тоді як часто середньостатистичній (СЕРЕДНЬСТАТИСТИЧНІЙ) жінці просто так щодня дарують квіти? Так, так, не можна вимірювати любов такими меркантильними речами, але, власне, чому ні?


Якщо чоловік не достатньо задарює свою жінку подарунками, то тут або він скупий, або вона занадто розбещена. Але все одно, в обох випадках винна вона. Якщо жінка обирає собі чоловіка, який не те що квіти на день народження не принесе, а й словом ласкавим не приголубить – то хто їй винен? Ми живемо у часи, коли маємо вибір із ким реєструвати шлюб або з ким ділити побут на цивільних засадах.

Тут випливає і проблема відчуття жіночої меншовартості. Суспільство наче б то проговорює про права на самореалізацію та таке інше, але на неформальному рівні чи не кожній (орієнтовно від 18 до 40) доводиться чути питання: «А чому ти досі не заміжня?», «А як заміжня, то чому немає діток, ти не можеш?».

На жаль, стереотип про недосконалість жінки, яка тривалий час не вступає у шлюб, досить стійкий. Під таким тиском багато дівчат виходять заміж не стільки, щоб створювати якісну сім’ю, а щоб відповідати суспільним нормам. Звісно, це формується на підсвідомому рівні. Якби цей момент чітко усвідомлювався, щасливих шлюбів було б більше.



Вийти заміж до певного віку – це вже місія. І багато дівчат обирають не тих чоловіків, про яких мріяли. Так, це жахлива правда: хтось виходить заміж за хама, а хтось за інтелігента. Хтось стає герцогинею Кембриджською, а хтось стоїть із кислим виразом на чоловіковій інавгурації.

Жіночої солідарності не існує


До речі, про шлюбну тему. Є певний сегмент жінок – і він навіть більший за феміністичний, які влаштовуються у житті шляхом вдалого заміжжя. І у цьому немає нічого поганого: кожен реалізується як може. Хтось рветься до влади, а хтось до вівтаря – хто на що здатен, так би мовити. І у нашому ж прогресивному суспільстві негласно засуджують дівчат, які шукають собі «татусів» навіть без реєстрації стосунків.

Але ж, суто теоретично, бути утриманкою, напевно, по-своєму складно. Дівчина має відповідати певному стандарту зовнішнього вигляду, вміти йти на поступки, принижуватися, вдаватися до всіх тих маніпуляцій, які жінки із принципами та мінімальною долею самоповаги вважають негідними. Обираючи шлях «прикраси» багатого чоловіка не рідко потрібно грати за певними правилами, бо він за це платить.

Яскравим прецедентом стала Меланія Трамп: вона вдало вийшла заміж і продемонструвала, наскільки щасливою вона є.



Але навіть якщо відійти від холодного розрахунку і подивитися на звичайну для багатьох модель поведінки. Бажано, аби він щось дарував, платив у кав’ярнях, був весь такий із себе уважний. А вона має бути гарною і так далі. Важливо розуміти, що є жінки, які свідомо обирають шлях домогосподарки та відмовляються від своїх амбіцій.


Не обов’язково стереотипи мають втілюватися у життя постійно. Є дівчата, які використовують їх у рамках стратегії соціального загравання та завоювання чоловіка. Після шлюбу усе може змінитися.

При цьому, відмова одних відстоювати свої права, боротися за рівність у суспільстві одних жінок настільки дратує інших, що у наслідку масштаби проблеми жіночої дискримінації зростають у рази.

І тут проблема навіть не в абсолютній відсутності жіночої солідарності ( з боку феміністок, та тих, хто вважає себе феміністкою і решти). А в тому, що в українському суспільстві відсутня повага до чужого вибору. Без цього будь-які тези про рух до європейської моделі життя абсолютно пусті.

У бізнесу немає статі


Перш ніж говорити про гендерну рівність, варто усвідомлювати сферу розмови. У діловій комунікації дійсно наявна проблема статевої приналежності. Але це стосується і ділової культури та рівня компетентності загалом. Успішний керівник не дозволить собі недооцінити конкурента через його стать. Та й взагалі, у ділових стосунках націлених на результат, мають бути лише суб’єкт 1 і суб’єкт 2. А вже у неформальному середовищі це будуть жінка та чоловік.



Гендерні стереотипи нерідко використовують для ефективних маніпуляцій на чиюсь користь. Але якщо хтось на неї піддається – він чи вона власноруч передають важелі впливу у руки опоненту. І взагалі, мислення стереотипами свідчить про обмеженість цього мислення. Спрощену модель сприйняття світу обирають ті, хто не хоче думати.

Ще одне спірне питання – сексуалізація реклами та використання гендерних наративів. Але, панове, для реклами головне – продати. Якщо напівоголена дівчина рекламуватиме товар для чоловіків, внаслідок цієї компанії продажі зростуть – то що у цьому поганого і що в цьому принизливого? З моральної точки зору може й так, але хіба бізнес регулюється моральними законами? У рекламі сексуалізація образу принизлива тоді, коли не доречна і не працює.

А щодо гендерних наративів, то жінка споконвіку вважалася берегинею вогнища і таке інше. Ігнорувати ці архетипи у просуванні певних товарів було б безглуздо.

Боролися за одне, втратили інше


Ідея гендерної рівності спускається в маси і доходить до безглуздості. Так ширяться думки, що не потрібно допомагати жінці нести важку (ВАЖКУ, а не дамську) сумку, поступатися їй місцем, відкривати перед нею двері, подавати руку і таке інше. Чоловік дійсно не зобов’язаний цього робити. Проте, це всього на всього жести ввічливості та вихованості. І ті одиниці, які їх не ігнорують, отримають вагому перевагу у зазначених вище соціальних заграваннях.

Чому потрібний вихідний?


Пропоную спуститися із висоти інтелігентного обговорення до більш примітивних речей. Звичайним людям необхідне свято. У них має бути час на гучну вечірку і відповідно на реабілітацію після неї. Звісно, це в жодному випадку не означає, що у нас ціла країна алкоголіків, але багато людей дійсно чекають приводу. Вони не відриваються що вихідних, проте можуть дозволити собі це на свята. Питання культури споживання алкогольних напоїв – це окрема тема.

Але навіть якщо не брати до уваги поширені тенденції часопроводження, для багатьох родин 8 березня – це привід зібратися разом, накрити стіл, і таке інше. Якщо це припадає на суботу чи неділю – жодних питань. Але якщо на будній день? У кого буде настрій увечері після роботи готувати стіл, потім прибирати за гостями? А якщо доведеться затриматися? Святкову родинну вечерю можна приурочити до будь-якого дня, та хоч щодня. Але червона помітка у календарі – це маячок: потрібно спланувати час, скомпонувати бюджет, хату прибрати урешті-решт, бо гості ж прийдуть!

Свято (незалежно яке) – це привід побалувати себе, відпочити, розважитися. А тут думка, ніби кожен день має бути як свято. Але не у всіх на це стане грошей, та й саме поняття свята як особливого дня нівелюється.

А щодо заядлих трудоголіків, то в епоху високих технологій можна працювати коли хочеш і де хочеш. Незалежно від того, вихідний у країні чи ні.



Якщо говорити про дискримінацію жінок, обмеження прав та свобод, перш за все варто визначити масштаби проблеми. В Україні є успішні бізнес-леді, жінки-політики, жінки-науковці і не всі вони завдячують своїм здобутками комусь крім себе. А є представниці дійсно слабкої статі, які пояснюють свої професійні невдачі тим, що їх дискримінують, бо вони жінки.

Є гендерні проблеми, які дійсно потребують уваги суспільства. Як от сексуальні домагання та домашнє насилля.


А свято – це просто свято. Його відзначення, власне як і скасування, проблем жіночої дискримінації не вирішить. А народ потребує хоч якогось позитивного інтертейменту.

Діна ВОНГ

Комментариев нет:

Отправить комментарий