четверг, 23 февраля 2017 г.

Блог у стилістиці Фейсбук: Я думаю про…СУЇЦИДИ

Тема «синіх китів» та підліткових суїцидів коливається від всесвітньої змови таємничих модераторів із комплексом Бога та звинуваченнями батьків та суспільства, які створили надійний бекграунд для втілення гри.
Існує думка, що переслідування пабліків із китами – це полювання на відьом. Мовляв, не в Інтернеті справа, а вся ця історія – привід для введення інтернет обмежень, замилювання очей чи спосіб просування конкретної інтернет спільноти. Щоб там не було, але перші врятовані є, і за їх свідченнями вони доходили до краю саме через гру.

Особливості китів


Якби це не було жахливо і не призводило до невідворотного, сама концепція втілення викликає цікавість і навіть певний захват. Адже вплив, спонукання до самогубства відбувається дистанційно – через мережу. Те, що із дітьми працюють кваліфіковані психологи – не викликає сумніву: так влучно вони б’ють по слабким місцям підліткового віку. Тим не менше, контакт між жертвою та зловмисником – опосередкований і, суто теоретично, може бути перерваний у будь-який із 50 днів. Банально не оплачений рахунок за інтернет, розряджений у певний час телефон – і вже є прогалина у механізмі впливу.


Натомість є пробудження у конкретний час, коли психіка є вразливою. Культ таємничості і крутості. Батьки можуть не знати, чим займається дитина, зате її однолітки бачать – наскільки він сміливий, аби погратися у смерть. Але головне - розмова про жертву. Модератори розпитують гравця про нього: що йому цікаво, чому він вирішив накласти на себе руки, хто його батьки і так далі. Це не просто вивідування інформації, а сприяння усвідомленню центральності «я». В інших комунікаціях часто доводиться слухати про когось. У цьому випадку конкретна людина – є центром, навколо якого розгортаються події.

Цілком можна припустити, що ролик, який надсилають до перегляду, має гіпнотичну складову. Навіть якщо й  ні, то квести на кшталт слухання депресивної музики і перегляд фільмів жахів тривалий час – це вже дієвий шлях до стресового стану. Суїцид у такому випадку може асоціюватися із рішенням усіх проблем. Навіть тих, яких не існує.

Де насправді тихий дім


Проблема суїцидів і справді залежить від тенденцій у суспільстві. Справа в тому, що на відміну від західних країн, у нас депресія по суті не вважається захворюванням. Психологи акцентують на цьому увагу, проте тема не є достатньо вагомою для багатьох людей. Насправді – це питання, яке потрбіно обговорювати. Адже його замовчування і призводить до «Тихого дому».
Варто розуміти, що у кожного – свій рівень психологічної вразливості. Хтось може засумувати через нерозділене кохання у 14 років, а хтось – через смерть близької людини. Варто враховувати і те, що людина стає емоційно витривалою лише долаючи складнощі певного віку.

Усе пізнається у порівнянні – проте до цього потрібно дочекатися.

Як зазвичай заспокоюють? Дуже часто використовують фразу «комусь гірше, ніж тобі». Проте не варто чекати від підлітка хоч краплину емпатії, яка притаманна і не всім дорослим, до речі. Сумно і погано є тут і зараз окремій особистості. Не важливо через що, але саме вона переживає конкретну ситуацію і стрес, викликаний нею.

Born to die



Суїцид «синіх китів» - це спосіб самоствердження та самореалізації. Таким чином учасник отримує шанс бути обговорюваним, продемонструвати свою відчайдушність та сміливість зустрітися зі смертю. Показати, що він може зробити вибір і сам господар свого життя.
Якщо самогубця рятують  -  стає ще гірше. Замість співчуття він отримує жаль. Але водночас і важелі впливу. Для батьків це страшне горе і в майбутньому вони намагатимуться йому запобігти. Є ризик, що підліток надалі спекулюватиме цим аспектом своєї біографії і триматиме своїх близьких у вічних заручниках. Чому такий ризик є? Тому що ігрова модель додає цій історії не серйозності. І велика вірогідність того, що ситуація надалі сприйматиме це у такому руслі.

Крім того, із людьми, які пробували накласти на себе руки, інші намагаються не зв’язуватися. Хто знає, до чого призведе сварка чи звичайне непорозуміння. Суїцид – не є нормальною реакцією людини на проблему. І ті, хто обирав такий шлях рішення для інших стають ізгоями. Невдалий суїцид призводить до соціального самогубства. Тож життя після гри може стати повністю присвяченим цій ситуації.

Бо смерть – це не новина


Війна на Сході формує певний інформаційний дискурс. Новини про загиблих з’являються чи не щодня. Замовчувати їх – не вихід, мирне населення має знати про вартість їх звичайного життя. Та водночас систематичні повідомлення про смерть поступово втрачають свою смислову жахливість. Значна кількість аудиторії не знає загиблого, про якого йдеться. У такому випадку чергова смерть – це просто смерть. Як би це страшно не виходило, але у сучасних українських реаліях смерть – це рутина.

Підлітки також є частиною цього дискурсу, навіть якщо не читають новин та не дивляться телевізійні випуски новин. Для них смерть теж втрачає значення.



Наразі тема китів прогриміла достатньо гучно, аби створювалися нові і нові пабліки з тими ж назвами, але з меседжем «ми проти суїциду». Адміністратори зроблять собі непогану розкрутку, зароблять на чужій смерті, хоч і не напряму. Цинічна, але адекватна реакція на проблему.


Повернути гравців назад уже не вдасться. Бо у житті не можна «зберегтись» на певному етапі чи перезапуститися і почати з початку. «Сині кити» - це прецедент, який має звернути увагу на певні суспільні проблеми. Як демо-версія, де демонструють проходження рівня. Тож якщо розуміти життя як гру – варто зробити висновки і не втрапляти в пастку на одному з початкових левелів.

Діна ВОНГ

Комментариев нет:

Отправить комментарий